снять квартиру в одессе лифты kone

Клуб "Киев"
 
Последние новости
* Концерты в диско-баре
* Halloween. Фотоотчет
* 31 октября - Halloween!
* Еще о бильярдных абонементах
* 22 октября: Tracktor Bowling

 
Последние статьи
* Tractor Bowling: кратко
* Совсем немного о "Легком Флирте"
* Немного о Salsa Kings
* Raindogs в Хмельницком: как это было
* Ронни О'Салливан

 
Новое в форуме
<Мониторинг тем>

* Фейс-контроль
* Условия выступления
* Блэк Джек
* Wi-Fi в клубе "Киев"
* Тех. Райдер

 
Новые фотографии
* Sympathy for the 60's
* Quinsberry Shot
* Marakesh в Майдане. Фото2
* Marakesh в Майдане. Фото1
* Бильярдный турнир (октябрь 2006), фото15

 
Регистрация
Регистрация
Логин:
Пароль:
Запомнить меня  
Забыли пароль?
Статьи >> Музыка, музыканты >> Валерий Сараула
  
 

Валерий Сараула

 

Уперше він засвітився як учасник реаліті-шоу «За склом-3. Тепер ти в армії», потім ми побачили його ведучим програми «Кунст­ка­мера». Рік тому цей ризиковий хлопець зі­брав рок-групу й спробував за­водити від­відувачів київських клу­бів. Усі його пісні – про кохання, яким воно є насправді. Усі передачі – справжні, невигадані історії реальних людей. Та він і сам справжній.

 

– Ви маєте такі різноманітні захоплення: футбол, теніс, гра на гітарі. Чому саме телебачення стало вашою професією?

– Я нічого не вибирав. Телебачення мене вибрало саме. Так склалася доля. Це сталося після проекту «За склом». Я взагалі в житті рідко щось вибираю. А якщо й вибираю, то воно зазвичай не складається, мабуть, обставини від мене не залежать.

 

– Це правда, що ви мріяли вступити в морехідку?

– Так. І в морехідку мріяв вступити, і свиней хотів вирощувати. Це взагалі ціла заплутана історія. Спочатку мріяв про морехідку, але все накрилося через проблеми з математикою. Потім думав свиней розводити, тому що сало люблю. Спробував навіть на юридичний факультет вступити, але це так, «по-модному». Тоді там було 14 чоловік на місце, зрозуміло, що не потрапив. Пішов навчатися в ПТУ за фахом електромонтер. Класний був час. Далі – навчання на акторському факультеті Луганського коледжу культури та мистецтв і театрального університету ім. Карпенка-Карого. Після театралки був проект «За склом».

 

– Що вам іще дала участь у проекті «За склом-3. Тепер ти в армії». І чому ви взагалі погодилися брати в ньому участь?

– Хотів слави. І думав, що завдяки тому, що «засвічуся», зможу знайти роботу. У мене тоді був складний період: поламана нога, в усіх театрах я пролетів. А участь у проекті дала мені можливість подивитися на себе збоку і переконатися, що мої моральні принципи знайшли якийсь відгук у людей. І, природно, після цього проекту я отримав роботу. Також я ще раз пересвідчився, що не люблю виразу: «Будь самим собою». Наприклад, я люблю щось, але це не викликає позитивних емоцій у маси людей або навіть шкодить їм. Тоді навіщо мені бути до кінця «самим собою»? Ні, я ламатиму себе, щоб позбутися цієї вади.

 

– Хто вас запросив на телебачення?

– Це для мене й досі залишається загадкою. Напевно, тодішнє керівництво Нового каналу щось у мені побачило й запросило вести передачу. Так і пішло.

 

– «Кунсткамера» – це проект не для слабкодухих. Чим вас приваблює цей формат?

– Можливістю спілкуватися з незвичайними людьми і розповідати про це іншим. Для мене це спосіб знайомити себе та світ із якимись не­ймовірними історіями людей, які живуть серед нас у жахливих умовах, із мізерними зарплатами та іншими проблемами.

Раніше моєю стратегією було обов’язкове спілкування перед сюжетом із героями. А зараз я зрозумів, що краще цього не робити. Навіть підкреслено, нарочито не спілкуюся перед програмою, щоб потім у кадрі по-справжньому дивуватися з того, що вони кажуть.

 

– Чи немає бажання спробувати себе в нових проектах? Якщо так, то в яких?

– Ну, я ж музикою балуюся. У нас зараз триває накопичувальний період, закінчуємо писати альбом. Що із цього вийде – поки що не знаю.

До речі, щодо «Кунсткамери». 10 вересня програма закрилася. Але це ситуація із трьома великими крапками. Тому що такі проекти не вмирають, хоч які б там у них були плюси або мінуси. Наша програма – це взагалі парадоксальне явище. Отже, можу сказати єдине: на Новому каналі її закривають, тому глядачі мали унікальну нагоду подивитися останню програму. Там показано жінку, яка спеціально для нас виготовила сукню... з людського волосся. Вона працювала над нею півроку. Це унікальна еротична сукня.

 

– Чим ви тепер займатиметеся?

– Пропозиції, звичайно ж, є. Я не хочу поки що розповідати про них. Хоча є три варіанти. Але я ще не скидаю з рахунків програму «Кунсткамера».

 

– Тобто ми матимемо змогу бачити вас на телеекранах?

– Я вже вдруге приходжу на телебачення й відчуваю, що не востаннє. Можливо, це буде проект на якомусь іншому телеканалі. А може, й на Новому. Ще точно сказати не можу.

 

– Валерію, ви за фахом актор. Часто запрошують на зйомки? Нині багатьох українських театральних ак­торів залучають у різноманітні серіали...

– Нікуди не запрошують. Гадаю, це пов’язано з тим, що раніше я не відгукувався на ці пропозиції. Раніше в мене був активний рекламний період, хоча в кіно я потрапити хотів. Досі ще думаю, що в мене це вистрілить. Як будь-який артист я проходив проби. Одне виходило, інше – ні. Я трішки охолов до акторства. Але, звичайно, театр час від часу хвилює. Отже, сподіваюся, що в кіно у мене щось буде.

 

– Як відомо, ви є фронтменом проекту «СараУла». Створити рок-групу була ваша ідея?

– «СараУла» – це проект. Хоча його називають хто як: проект «СараУла», «Бригада». А ідея прийшла моєму продюсерові Юрію Береговому. Адже кожному в Україні хочеться співати, ось і я про це подумав. І потім пішло-поїхало.

 

– Чому в телеефірі досі не з’явилися кліпи на пісні? 

– Був момент, коли це було нецікаво. Треба реально дивитися на речі й розуміти, що ти можеш, а що ні. Колись дуже відомий композитор сказав:

«Я втомився змагатися з дівчатками, які сплять із нафтовими магнатами». Я ще, звичайно, не втомився, але реально розумів, що пробивною спроможністю на той момент не володів. Коли записав дві пісні, то поніс їх одному відомому продюсерові, він сказав, що це може спрацювати. Звичайно, треба співати, тренуватися, але крім усього потрібні ще якісь капіталовкладення. Зняти кліп – це одне, втричі дорожче два місяці його проротувати. Та й узагалі така проблема ніколи не стояла. Ми виступали на концертах, на святах, і нас це влаштовувало. На сьогодні ми би хотіли зняти кліп, але його розкручуванням має займатися рекордингова компанія.

 

– Чия творчість формувала ваші музичні смаки?

– Мене формував «Владимирский централ», тому що я хлопець із Донбасу. І основні смаки сформувалися там. Але я людина всеїдна. Сьогодні можу послухати Розенбаума, а завтра – викотиться сльоза під час пісні «Сніг» Ірини Білик. А от Мадонна мені нецікава. Так, шоу, але мені все це чуже.

 

– Якось ви зізналися, що кисіль у магазині стягнули заради азарту. Часто сьогодні робите екстремальні вчинки?

– Ой, так! Кисіль я стягнув. Тато й досі про це не знає. Це взагалі тоді докорінно змінило мою життєву позицію. Це було перше зіткнення по лінії головного конфлікту. Всі мої екстремальні вчинки пов’язані з професією. Хоча в душі я не екстремал, але іноді трапляється. Як мовиться, «якщо Батьківщина сказала «Треба!», комсомолець відповів «Так!». Якось ми поїхали знімати Олега Мартиновського (главу федерації парашутного спорту України). Так він мене трьома словами умовив стрибнути з висоти 4 тисячі 200 метрів. Просто сказав: «Валерію, та що там, пішли». А перед цим режисер мене місяць спокушав. Коли я стрибнув, то навіть не встиг злякатися. Після приземлення я почав цілувати інструктора, тому що зрозумів: це було щось прекрасне. А взагалі-то я за вдачею спокійна людина.

 

– На вашу думку, дружба – це...

– Вважаю, що справжній друг може бути один, максимум два. По-перше, дружба – це взаєморозуміння, коли люди можуть бути поряд і просто мовчати. По-друге, це – взаємопідтримка, взаємовиручка, але не завжди друга треба напружувати. Утім, у кожного дружба своя.

 

– А чи можна знайти друзів серед колег?

– Я не маю друзів серед колег, але маю товаришів, приятелів.

 

– Що ви порадите нашим читачам, щоб добитися успіху? Може, якісь прикмети, амулети на щастя...

– Секрет успіху... Та в мене його як такого немає. Просто треба жити й радіти життю. Якби не було поганого, то не було б і хорошого. Ще пораджу просту до банальності річ, яку мені говорила мама. Коли виходиш із дому, потрібно перехреститися й сказати: «Микола Угодник – спереду, Матір Божа – позаду, а я – посередині. Амінь». Ось така проста молитва.

Дарина Кириченко, 14 вересня 2006
по материалам сайта www.bezcenzury.com.ua

(хуже) 1 2 3 4 5 (лучше) 
 
04.10.06 10:47 by admin




Ваш комментарий к статье "Валерий Сараула"
Имя *
(max. 40 символов):
Email:
Сообщение *
(max. 300 символов, осталось ):
Оформление текста: [b] Жирный [/b] [i] Курсив [/i] [u] Подчёркнутый [/u]


Все категории  ::  Последние статьи
Наш опрос
.
Нравится ли Вам новый интерьер казино?
Да, нравится!
Нет, было лучше
А каким был старый интерьер?


Результаты
 
Скоро в клубе
ClubKyiv
 
Реклама на сайте
 
Поиск по сайту
Поиск (не менее 3-х символов)
 
Наши партнеры
Кинотеатр Киев
Сеть компьютерных клубов Vault
Пиво Славутич
 
Реклама на сайте:
 
Rated by MyTOP META-Ukraine Киевский Рок Клуб
Powered by Siteman 2 RUS  При использовании материала, пожалуйста, ссылайтесь на источник
Программирование, дизайн: А.Брусиловский, М.Тучкова, С.Нечипоренко
Страница сгенерирована за 0.62 сек. Запросов к базе: 31
путешествия , туры и авиабилеты